Історичні відомості про ДВРЗ (частина 1) 

210

Історія ДВРЗ не дуже давня порівняно з оповитою легендами та нез’ясованими фактами історією київських Печерська чи Подолу, однак не менш цікава, оскільки так само створена з людських доль, радісних і незабутніх днів дитинства. Тому і пропонується читачам цих спогадів здійснити  подорож у минуле.

На місці нинішнього мікрорайону ДВРЗ стояв ліс, а найближчим поселенням до нього була Стара Дарниця, відома ще з кінця дев’ятнадцятого століття як селище залізничників. Тоді там вже вирувало життя: розбудовувалася залізниця, діяли залізнична станція та паровозне депо.

16. Очолював будівництво Заводу (ВАГОНБУД) Павло Іванович Суслов (1905 р. народження), згодом знаний організатор залізничного транспорту (був керівником Одеської залізниці, Головного управління колії Народного Комісаріату шляхів сполучення СРСР). Тоді він успішно впорався з поставленим завданням – в надзвичайно стислі строки, за півтора року, було побудовано Завод.  На жаль, його не оминули репресії 30-х років. У 1937 р. П. І. Суслов був заарештований. Місце і час смерті невідомі.

Селище починалось із “Бабкіного бараку”, спорудженого для будівельників Заводу. Назва походить від прізвища бригадира теслярів Івана Тихоновича Бабкіна, який і керував зведенням першого бараку-гуртожитку на початку 1934 року.

Майже одночасно з Бабкіним бараком почалося будівництво житлового кварталу вдовж єдиної дороги, якій судилося назавжди стати центральною вулицею селища, тоді відомою як Шосе ДВРЗ. Все тут створювалося в стилі сталінського монументалізму – якісно і помпезно. У 1936 році центральною вулицею селища пішов трамвай “ДВРЗ – Стара Дарниця”. На жаль, під час війни лінію було зруйновано.

19

                                                              Новобудови ДВРЗ,1937 р.

Довоєнні будівлі стоять і тепер. Це житлові будинки на вулицях Волховська і Макаренка, великі чотириповерхові будинки поряд зі школою, один з яких, на жаль, зараз майже зруйнований, і сама школа. Під час війни з дахів будинків поблизу школи відбивали повітряні атаки ворожих літаків. Там стояли зенітні установки. По війні в цих будинках розмістили табір з військовополоненими німцями: в одному солдати-конвоїри, в другому – полонені, що відбудовували селище.

Центром ДВРЗ вважався майдан біля “бані”, там перетиналися головні вулиці селища, щільно увінчані гіллястими тополями, тоді найпоширенішими.

18

Баня, 1960 р.

Навколо великої клумби з червоними каннами розвертався рейсовий автобус, що з’єднував ДВРЗ з центральною частиною міста. Тут була кінцева зупинка.

17

              Центральна площа ДВРЗ, п’ятдесяті роки. На розі будинку, біля гастроному,

завжди людно, там купували морозиво та газовану воду.

Новорічної ночі збиралися навпроти “бані”. Так було заведено – після опівночі виходили на майдан, на “п’ятачок”. Там можна було зустріти тих, кого протягом року не бачив. Ходили у нічних сутінках, начебто придивляючись один до одного, щоб нікого не минути. Розходились вдосвіта, ніби залишаючи на тому майдані минулорічні чвари, несучи звідти лише приємні спогади й сподівання на краще.


автор: житель ДВРЗ, письменник — Володимир Приходько